Не кожному дано - самотнім бути
на площі, на бенкеті інквізиції...
Лише собою, іншим – й бачать люди
як Він горить у полум’ї –
за світ цілий!
Найвище місце, звісно, на хресті!
Найбільша слава – у життя ціною!
А Ти мережиш цілу ніч листи,
а Ти випалюєш їх думкою ясною.
Не всі збагнуть – ще й, може, розіпнуть...
А, може, (все таки, мій Боже!) – зрозуміють?
Біжить перо, думки течуть, течуть –
далекі долі, люди – бовваніють –
уже світають щирі їх серця!
І кожен вибере – чи хрест собі, чи зраду.
А ще мелодія, осінняя, оця –
що жмуток листя почуттями знадив.
Живеш, ще поки серце у вогні
на вівтарі найвищого, людського –
до дна, до краю, до останніх днів,
ще поки є це дихання від Бога.
Й прийдуть – Самотність, Туга і Печаль,
і край життя, на два шматки роздертий.
Весь Львів прийде – на кілька тисяч жаль
помножить в час, як Ти підеш – у смерті...
Й не буде сонця, подиху і вітру...
О, де ви всі – усі! – були учора!?
Поет вмирав самотньо – наче Світло.
І залишив нам – Слово.
