Коли світ тільки пальчик занурив у воду
Очі морени з острахом
злічували кожен подих
Моїх ніжнорозбещених тигрів
Нас порівнювали з жагою,
З втіленням дикого бунту!
Блискавками розжарені кішки були
Сенсом твого ще молочного часу
Я любила збирати розбиті свічада в траві
Ти – кігті занурював в тіло рідкого агату
По за звіром людину шукати в тобі, наче
простір в руках замикати.
Ти.
Вічний звір в первозданній стихії !
Один з моїх тигрів твої
вії цілував як небо.
Все чекаючи слабкість від світу
Пожираючи серце у сонця
У розпатлану душу пускаєш
Бурштином і кров’ю плетені тенета
Зоряни
П’яна квітом перших гаїв,
Лоном місячним роджена я
Знаю більше… ти мене розгризай
Як колись…
знову в злиття до світання світів
Віддаватись….
так просто.
