Перепрошую, ти – мій десятий,
Тому, коли почуєш «я тебе кохаю»,
На віру і до гадки не бери.
Рука торкається сивавого волосся –
то не тебе я гладжу, тільки щось,
що є десятим і ніколи – першим,
коханим – ні, ніколи не було й не є
і буть не зможе,
бо на нашу долю
не випало так мало як один.
Отож, десятий, п’ятий, другий, третій,
Я перепрошую, сказали – не кохання,
А так – дивацьке дивлення на себе і на вас
І повна катастрофа розуміння.
І навіть не існує Ти і Я
Тепер і тут.
За горизонтом, ззаду, обернешся –
Він і Вона, далекі давні цятки,
Їх нездійсненні долі й поцілунки
Кричать тобі – немає цього пана,
Якому посміхаєшся і кажеш,
Що він десятий, тобто не-коханий,
Якого любиш пестити волосся,
Якого бачиш не на горизонті,
Який сьогодні тут і поруч – твій,
Який не перший, дякувати богу.
