І знову сад засоромлено складатиме зброю
Хай ще дихають дні пурпурними гронами
Чорнохмарні крила знедолено-стомлені
Відділились від тіла на вік…
Прощавай!
Я в це небо як в очі твої заглядаю,
Ховаючи сонце в намисті із листя…
Малюючи, ваблячи тіні від слів.
Я це небо цілую душею, буревій заплітаючи в коси…
А метелики п’ють сльози-роси
на бурштині
Зорепадного цвіту!
Прощавай…
літо.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design