Не тримайся за нитку. Давно уже лопнула кулька.
Безтілесне падіння – всього лише декілька діб.
А малесенька смерть забавляється краденим пультом,
спрямувавши на тебе, тисне безжально на «sleep».
І приходить покора… А потім – кора і короста
покривають усе, що надибають зовні. До тла.
Ти ворушиш легенями, втомлено хаваєш простір,
завмираєш, як риба, під чорними водами зла.
Навіть страшно подумати – нічого більше ламати.
Давні друзі – на друзки. Нема куди більше піти.
Тільки горлом виходять густі кетамінові мантри,
а у снах – то кентаври живуть, то кити
пропливають незграбно, збиваючи тишу хвостами
і нашіптують, сучі потвори, штовхають на дно…
«Не тягнися за ниткою. Бо всеодно не дістанеш»
І зшиваються намертво звуки в одне полотно.
