- Якби ж мені її ти дав
Так просто переклав
Із вуст в долоні,
Якби в уяві малював
Мудрі скроні…
Якби лише прошепотів
В думках мети,
Не відриваючись летів
У вранішні світи…
Якби ти просто кинув
Камінь по воді
Тоді…
Дозволь, її сповию
Пеленами надії, мов дитя,
Роститиму Любов у вірі ,
А ти іди з життя в життя
І здійснюй свої мрії.
Тільки пам’ятай –
Куди підеш, туди і я.
затіненою стороною
твого перлинного буття.
Не примусимо, невблаганно
По волі серця і душі
Я розділю кохання
Якого вистачить для всіх.
Якби ж мені її ти дав
Так просто переклав
Із вуст в долоні,
Та ні, намалював
Блиск в очах,
у серці – гомін.
Іди, не озирайся,
Живи з собою,
Зі мною розпрощайся.
- Ти – Диво
Ти пташечка співуча,
Ти ружа квітуча і пахуча…
- Та вже іди
Не рви словами
Паперові думи
Я зовсім вже не та
Яку колись пригубив…
Сьогодні мене звати Самота.
- Ти – Диво
Ти пташечка співуча,
Ти ружа квітуча і пахуча…
Голубка серця мого,
Як небо голубого.
І кров моя, голубко
Голубина мов вода.
Я йду, тільки пам’ятай –
Де ти, там я.
Плакали закохані коло світанку ковтали сльози зрізані серпанком заходу біля самої ночі. І дивувалися люди.
- Сьогодні мене звати Самота
- То ти для мене Нею стала?
- Так.
- Ти – Диво
Ти пташечка співуча,
Ти ружа квітуча і пахуча…
