Наша кав'ярня на Джозефа Фетча.
Там наливають самотнім прийдешнім.
Там ти очікуєш кожен свій вечір,
Наче востаннє і наче уперше.
Серце розхристане - знову гастролі.
Нині вистава без гриму ? - Лукавиш.
Знову акторів, як завжди, лиш троє.
Вечір почався і - пестощі клавіш.
Кидаєш виклик - розірвана маска,
Зблисне мачете в руках аміг'єро.
Вивчена роль - не життя і не казка.
Вечір триває, скидайте сомбреро.
Нумо, кидайте песети, піастри !
Це для наливки самотнім акторам.
Тільки душею не дайте упасти:
Тризна почнеться, аміґос, не скоро.
Сиплють монети щасливці й нещасні,
Гроші збирає розірвана маска.
Драма триває щоденно - зачасто...
Міо аміґос, це ваше фіаско.
Сніг із пелюсток злітає на сцену.
Пане, ви вбитий. Віват, Мельпомено !...
Тільки душа ваша йде за лаштунки.
Ніжні обійми.
Примхливі цілунки.
Дивне це тріо блукає ще світом.
Пан і ґетера - лаштунки закрито.
- Пане, налийте для панни кампарі.
Тріо ще танго танцює у барі.
Скрипки тональність -
душі моветон.
Вибач банальність:
вистава - не сон...
