нехай сипляться ночі на голови бідних фантомів,
це була повна Каносса із каменю, слів та віскі,
це загорнений сніг проведе твої кроки до дому,
і чорняве загір'я на вовчих устах - до міста
я на тебе чекаю там - в пекучих осінніх лапах,
де обмежень немає, лише поїзди й маршрути,
і мій бог розчиняє небо в рожевій ваті ,
щоб його з-під розп"яття і яблук не було чути
відчини ці ворота до лісу, до листя й вітру,
нехай пам'ять розтане зимою сухих полів,
той гербарій не містить моря і більше літа
в нас не буде, так бог сказав, бо так бог хотів
