***
Та ось тобі чаша вина – зігрійся.
Закутавши ноги у мох, рости, як пагін.
Ніхто ще не вмер. Нічого не бійся.
Амінь.
А будеш приходити вдень, як «слава Ісу».
Колись же тобі наболить і не зможеш мовчати…
Копай до душі мене! Тільки… та тільки молю
не смій! Скривавлене серце моє смакувати.
Всотайся… Всотайся жилаво у ніч.
Вростай у повітря, у води, у трави.
Це так відмирає півтіла змії – повір…
(хіба ж вона винна, що мусить ту шкіру міняти?)
А ти – по-живому, не вміло, не так…
Здираєш, мов злодій, що раптом надумав тікати –
І падає в землю краплинами сіль з вій.
Непрощеним бути нелегко…
Але ж
ти і сам не навчився прощати...
