Ти неправильні губи складав у єдину квітку,
пізнавав її одяг і тишу його мерехтінь.
Але одяг не сходив, а похіть хитала клітку,
що на руки пігмеїв наклала картату тінь.
Ти туманом зайшов у сфумато її полотен,
І розмитістю контурів очі свої потішав...
Але жінка не стала коліном тебе колоти,
І лошам тріпотіла троянська її душа.
Піано та піони ходили із будня в будень.
Святкування поразок миліше за тлінь перемог.
А вона танцювала, закута у синій бубон...
І була вона богом. І їй не пробачив Бог...
