Смерть, немов ліки від божевілля,
позбавить від болю поранену душу...
Вибач мене за мої думки,
але це зробити я просто мушу!
Довгі рукава сховають шрами
від штучного жалю холодних очей;
Та що захистить вразливе серце
від гострого леза жорстоких речей?...
Стираючи грані реальності й сну,
шукаючи сенс в безглуздих вчинках,
Стримуючи сльози, пишу ці рядки,
щоб пояснити свою поведінку...
Віддавши себе на вівтар суспільства,
я намагався стати як всі,
Та бути солдатом цієї системи,
тепер стало просто огидно мені!
... Візьми мою біль, залиш мені спокій
холодної тиші й самотності сну!
Я вічність за мить готовий віддати,
щоб знов віднайти душу свою!
