Той вітер колише минаючі ночі.
А ті присипляють втомлене життя,
Яке хоч сонне, приснути не хоче,
Бо весь час говорить минаючим я.
Той вітер говорить загуканим словом,
Яке так боїться у Київ ввійти.
І хоч воно рідне й таке кольорове,
То місця в столиці не може знайти.
Ніс правду той вітер на втомлених крилах
Понад головами неприхильних душ…
А там, в рідних степах брати все душили,
Або так по-свому давали ретуш.
Аж прийшла година. Задув він з Заходу.
Не всі розуміли хто колише дзвін.
Той дзвін великодній б’є серце народу,
яке стільки років чекало тих змін.
21.03.2009р.
