Т.Федюк
на хуторі де сон і самогон
де тільки зрідка голос чоловіцький
де в схроні вікових вербових крон -
старезний дід немов нечуй-левицький
де ходять здичавілі коровИ
де хмари наче сірі корогви
я жив три дні і ще чотири дні
писав про щось в чужій порожній хаті
дощі були нелякані й рясні
кущі малини мокли пелехаті
і у плащі брезентовім як гриф
поштар з двома газетами ходив
і так мені було немов цвіло
я жив писав і значення не мало
що читачі померли і що скло
вікна нічого в світі не вертало
в бляшаних ринвах вигиналася вода
господня наче дівка молода
вертались миші в нори і ходи
вертався кіт замурзаний по миші
процокотівши кігтиками в тиші...
я написав. я їхав назавжди.
покликаних немало на землі
а обраних немає взагалі
(з теплом і дякою за вірші)
на хуторі де мухою в руці
дзинчить самсунг де невгамовні вишні
в садках ганяють сонячних зайців
а дід старий самотній як Всевишній
де раз на тиждень бусик на базар
а в інші дні попутний транспорт хмар
він тиждень жив (3+4 дні)
ледь не спалив чужу порожню хату
а дощ рясний носив у пелені
поснідати малину волохату
і у плащі брезентовім як мавр
дільничний пост під вікнами займав
а той писав і так йому було
немов цвіло і значення не мало
що у здогадках билося село
і мов померло - пити перестало
у гранчаках в селі - одна тільки вода
господня наче дівка молода
вертались миші в нори і ходи
не заважати кіт забув про миші
навшпиньки пробираючись у тиші...
він написав. він їхав назавжди.
покликаних немало на землі
а обраний... він був у нас в селі
