Як був зовсім юним романтиком я,
Запала у серце дівчина одна,
Не дуже то й гарна, нечесна без меж,
Але ж від кохання не дуже втечеш...
Із нею був щирим і серце відкрив,
Її про одне я, про чесність, просив.
Сміялась вона над моїм почуттям,
Ніяк не єдиним у неї був я.
Бувало із нею чимало мужів...
І в стані афекту я аж захотів
Узяти за ноги підступну Крістінку,
Як слід розмахнутись і вбити об стінку.
Та потім подумав: 'Це схвалить не всяк,
До того ж я добрий, та ще й не маніяк'.
Тому на все плюнув, подався у ліс.
Отак, люди добрі, я в хащі заліз.
Життя тут просте холостяцьке веду,
І вже до лямурів я більш не піду...
