Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46830
Рецензій: 91224

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Цикл поезій

Ампутовані крила (міні-збірка поезій)

© Олексій Спейсер Кацай, 26-07-2005
* * *

Сонце випило воду з калюж,
та й скотилось у вирвище ночі,
бо коли хекнув я “кроком руш!”,
шлях довгий з ним собі я наврочив.

Втім, дивлюсь я під іншим кутом
на цю ваду, бо правило маю:
не ходити коротким шляхом –
навпрямки тільки ворон літає.

Втім, начхати тому на круків,
в кого м’язи з каміння, не з воску:
я до серця свій шлях доточив,
вкарбувавши у звивини мозку.

Я по ньому – у світло й пітьму,
я із ним – не втону в драговинні.
Шкіру здерши, таки прослизну
крізь лабети вітрів невидимі.

Я – не янгол з крильми. Треба йти.
Що ні крок, то мудрішаю стало,
зла назливши чимало в путі
і добра надобривши чимало.

Я до серця свій шлях доточив.
Навпрямки тільки ворон літає.


КІНЬ МІСЯЧНИЙ

Всім журналістам, яких...

Знову ніч... На мить зробивши казкою
кіч, в будинки складених, цеглин,
скаче кінь із гривою сріблястою
в водоспаді місячних жеврин.

В розпачі роняючи газету
привітанням плюскотить рука,
стрівшись з ним на розі Internet‘у
і виткої вулички Сірка.

Край вікон зачинених редакцій
ліхтарі скував ланцюг слідів:
навіть наш плутяга-папарацці
рот роззявив, а не об‘єктив.

А мене узяв на мушку кіллер:
множить завтра на великий нуль,
хоч копита вже й процокотіли,
наче черга автоматних куль.

Місто виє сотнею клаксонів
і рве шпальти сотнею рядків...
Хто ж мене у ньому оборонить,
аби я до ранку хоч дожив?!

Дописав. Не дав з чернеток стерти
щось болюче і просвітле щось,
щось таке, з чим можна гідно вмерти,
якщо жити так не привелось.

Раптом зблисне світло по недоброму...
Відіб‘ється в площинах вітрин...
Та запізно!.. Я вже звіром обраний
з гривою із місячних жеврин.


* * *
Птахи вимирали неначе дракони
від страху дрібнішали й крила ламали
бо в зграї збивалися білі ворони
і чорно-звичайних на смерть забивали
а небо крекочучи дихало вітром
а ще самогоном горілкою шнапсом
і кров‘ю вкривались  в пернатому світлі
нейрони майданів і вулиць синапси
оскільки талантів порушивши квоту
створивши чиновників з касти поетів
планета втрачала властивість польоту
планета тріщала по швах континентів
електромереж віртуальне кохання
розплавило скло листопадного неба
і плакало небо дощем на світанні
за тим що йому не було більше треба
звичайних ворон.


САМОТНІСТЬ

Логічно живу й динамічно,
мов камінь, що пада з гори,
і карти мої галактичні
давно вже пожерли щури.

Порепане скло телескопу
знудьговано зирка в зеніт,
де в колір багнюки з окопу
фарбовано шанцовий світ.

Змістовно містичний, мов гоблін,
зодягнутий в рип чоботів,
піду, накопаю картоплі
во хлябях розверзлих ґрунтів.

Бо вже не розверзнеться небо,
а їстоньки ж треба мені!..
І треба чвалати по греблі,
що зорь загатила вогні.

Вони плюскотять невидимо,
неначе в каністрі той гас,
а серце, мов жорно рипливе,
на борошно змелює час.

Та й сипле хвилини у лантух
моїх обезмріяних днів,
накочує стиха на лан дух
кори обгорілих лісів.

Неголене верну обличчя
я в той, обпожежений, бік,
де диміє, диміє вічність,
до чаду якої я звик.

Ця звичка така метрономна,
байдужа така й нежива,
що в точки закручує коми
і вчавлює в подих слова.

Видмухую попіл з легенів
і криком скривавлюю рот
я, складений з болю та генів,
розпатраних небом, істот.

Істот, що не звикли затято
не бути зірковим дощем,
хоч вічності координати
й спалили летючим вогнем.

Розбились... Не долетіли,
петлею зашморгнувши путь...
А ампутовані крила
за спиною й досі печуть.


СНОВИДА-Dance

Рейки долі холодні і ледь голубі.
Ліхтарі. Дерева. Передмістя.
Гами граючи на тепловозній трубі,
лінькувато ворушиться листя.

Старе татуювання росте на руці
і по тілу повзе з тихим рипом.
В чорній бульбашці неба  загрузли людці
із обличчями, вкритими сріблом.

Розпочавши добу з ноти видиху “до”,
блюзи снів їм зіграти ще треба
від руїни життя потойбічного до
таємниці опівночі й неба.

Тихі мрії рабів, і гучні – шахраїв,
у жалобному скиглять акорді,
одностайні думки в завузький колії
чавлять шини, протерті до кордів.

Та спалахують бризки, з мертвотних калюж
розлітаючись зойками ночі,
і сновиди складають пробудження туш,
протираючи заспані очі.


ОСІННІЙ ЗОРЕЛІТ

Тільки витече
з небу літо,
наче меду краплина
з роту,
екіпаж
набирати піду
для осіннього
зорельоту.

І зневірених
соломинок
відшукавши
хитку опору,
я істоту сумну з дощинок
стріну,
погляд здійнявши вгору.

Друга двох нас
сама зустріне,
невидима і тому – дивна.
Це –
курликання журавлине,
що не звабилось
теплим півднем.

Що залишилось
тут, із нами,
в прохолоді
ледь-ледь колючій.
Подивившись на це,
пристане
до компанії
лист летючий.

Прикипить він
до астрокарти,
дощ-механік
в рушій порине,
буде міцно
зв‘язок тримати
із Землею сум журавлиний.

Вись просотає
соломинки,
лиш стернисько схлипне болюче...
Дощ... Курликання...
Лист летючій...
А попереду –
зорь сніжинки.


ВЧУСЯ ЛІТАТИ

Вчуся літати. Тремтять край лиця
яблук достиглих жовтаві сонця
і урочисто гойдає планету
зодіакальних зірок менуетом.

Вчуся літати. Наповнений вітром,
всесвіт жбурляє на стовбури світло.
Точиться світло крізь трави та листя
в геометричну симфонію міста.  

Вчуся літати. Себе й небо краю.
Над хмарочоссям зоря проростає
й за далечінь, переповнену криком,
кольору неба сподобились вікна,
тіло ж сподобилось волі крилатої,
випавши з натовпу. Вчуся літати я.


ТАНГО ІЗ ДОЩЕМ

Дощ який постука у вікно
запусти тихенько до кімнати
увімкни старий магнітофон
щоб з дощем танго затанцювати
крапля уперед і дві назад
крізь туману димчасті лаштунки
по обличчю м‘яко струменять
чи то сльози чи то поцілунки
де ти був? де завтра будеш ти?
чом ти чом ти чом ти не приходив?
і жовтіють осені листи
і тамує протяг зимний подих
але ще тепло в кімнаті є
і свічок є тріпотливий вогник
і хоч кожен думає своє
та міцніє рук ласкавий дотик
але знов уходить дощ у світ
не спинити дощ не вгамувати
залишається дивитись йому вслід
і чекати і чека... чека... Ти!?..

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7295298576355 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …