І коли вже не буде кому твою кров штовхати,
коли дні свої будеш нести, мов збитки,
ти сядеш на підвіконня і будеш спостерігати,
як живуть малолітні лесбійки.
Дивитимешся на груди їхні з хрестами,
на кільця в губах, на вечірні звички.
…Як чітко віконцем у ніч вростає
їхня зйомна “капличка”.
І коли вже не буде кому твою кров спинити,
будеш дивитися, як метушаться товсті санітарки.
“Холодно. – скаже старша. – Чорт забирай, – ніяк не кину палити!
У тебе нема цигарки?”
“Жовтень,… – скаже молодша, – скоро зима.
А той, із другої койки, вікно відчиняє постійно.
Курці помирають рано. Знаєш сама.
Краще по сто – бо здуріти можна в цих стінах."
І раптом відчуєш, як з вен витікає осінь,
затягує міцно шарфи на дитячих шийках,
як до першого інею на кіосках
просто хочеться жити…
