© Ольга Зозуля, 29-09-2009
|
Багато болю тим, хто заслужив,
Багато зливи тим, хто сподівався,
Зміни розклад таких пекельних жнив
І дивишся: ти сам в житті зостався…
Недоля сіра не приходить просто,
Її щоденно закликаєш ти,
Комусь сьогодні сонця й неба доста,
І він воліє бачити дощі…
Усе таке, яке ти хочеш, друже,
Навколо весни, а в душі – зима,
Ти погляд звів, і заболіло дуже,
Подумав це твій світ, а це – мана…
Забув, що ти лиш гість, а не господар,
Сьогодні тут, а завтра – димний день,
Ти квола тінь й нікому не володар,
Пір’їна запорошена лишень.
Але цей світ відпустить, все забуде,
Поквилить і лиш повагом зітхне,
Тебе і хвилю згадувать не буде,
Про тебе спомин спиниться, засне.
Не ти цей світ пришвидшуєш любов’ю,
Не ти його від зливи бережеш,
А тільки свої руки миєш кров’ю,
Гидкими перемогами живеш.
Я викреслю тебе із книги світу,
На твою пам’ять кину забуття,
І тільки подих вогняного квіту
Твоє обпалить збліднене ім’я…
29.07.2009
|
|
кількість оцінок — 0 |
|