© Ольга Зозуля, 29-09-2009
|
Знову хвилею накрило,
Знову розпач через край,
Розливається рікою
Сумовитий водограй.
Знов не бачу твого неба,
Знов загублений ти десь,
Очі губляться без тебе,
І усмішки не знайдеш.
Тільки місяць мені сяє
І усе він розуміє,
Ніч вітрами присипляє,
Та мене вже не накриє…
Мені день, як ночі буде,
Цілий світ, як темнота,
Серце битися забуде,
Його вип’є самота.
І що думати не знаю,
Бо сповитий у тумани,
Я тебе ще визираю,
Та вже вірити не стану.
Якби це зробив хтось інший,
Я б давно його не чула,
А тебе, святий і грішний,
Не забуду, не забула…
Не простити сил немає,
Не любити – вище сили,
Мене сумом накриває,
Душу й серце підкосили…
21.05.2009
|
|
кількість оцінок — 0 |
|