© Ольга Зозуля, 29-09-2009
|
Хочу впасти у обійми,
Хочу стати джерелом,
Сум на мене рук не здійме,
Я забудусь твоїм сном.
Я у ньому наблукаюсь,
Поцілунком захлинусь,
Я до тебе повертаюсь,
У руках твоїх знайдусь.
І дурмани приворотні
Не потрібні, не для мене,
Просто очі вже не згодні
Хоч би день знайти без тебе.
Пролетить він, наче птаха,
Тільки пір’я розкидає,
Натомився бідолаха,
А мене не залишає…
День, що так тебе тримає,
Що у спогадах пливе,
Де мене не відпускає,
Те, що з погляду тече…
А твій погляд і вогонь
І ласкавий білий вітер –
Підбирається до скронь,
Пише лист з казкових літер…
Кожен погляд наче слово,
Наче з ласкою рука,
Найніжніша в світі мова,
Найбурхливіша ріка.
Хай холодні дужі ґрати, –
Ти навчився говорити,
А навчитися мовчати –
Все життя тобі прожити.
Так багато говорили,
Говоритимуть іще,
Нишком долі ворожили,
Хто кого в полон візьме.
Я тебе не відпускаю,
Ти мене не відпускай,
Те, що я в тобі плекаю
Називають рай, рай, рай…
05.05.2009
|
|
кількість оцінок — 0 |
|