У почуттях німих, немов в голках, –
Стікає серце кров’ю,
І гіркота, і солод у твоїх словах…
А я байдужість часто плутаю з любов’ю…
Ти наче вітер, а за мить туман легкий,
У реченнях простих не розрізняю літер,
Із вуст твоїх я п’ю дурман п’янкий,
Та все одно не мій ти, ти лише витвір…
В пораненому серці крові майже не лишилось,
Та я віддам останню вже краплину
За твоє серце, за твоє життя,
Сама ж в безодню, у жахливе небуття полину,
Адже без тебе нащо буду я?
Хіба ненависть зможе місце віднайти
В моєму серці, у моїй душі,
Коли у них – лиш ти, твої слова,
Солодкі спогади і дотики шалені…
Якщо мені колись на світі пощастить
І я вхоплю за хвіст чарівну рибку золотаву,
Кого, як не тебе згадаю в ту щасливу мить,
Коли побачу вдалині гарячу сонячну заграву?
Кому, як не тобі віддам дорогоцінний шанс,
Можливість полюбити у житті своїм події,
Злетіти в небо на пухнастому крилі,
Поринути у океан найкращої на світі мрії?
На тлі похмурих поглядів, облич сумних,
Ти промінь сонця, найсолодша мить,
Надії іскра і ковток життя,
Твої обійми ніжні, твоя душа жива.
Серед знайомих вулиць і чужих будинків
Я потопаю в океані мрій,
Вдихаю запах спогадів чарівних,
Тоді я хочу, щоб ти був назавжди мій.
Я хочу не в самотності тебе кохати,
Торкатися тебе, тобі у очі тихо зазирати…
І знати, що для тебе кращого немає,
Ніж витягти цей золотий квиток…
