Заговорив надійний дзвін
Душею, яка в ньому спала.
Народ, який ішов до змін
Міняв душу за хліб і сало.
Дзвін знав своє. Народ – своє.
Коли наївся, приснув зір...
Роки ідуть. Він їсть і п’є,
Бо думає як дикий звір.
Я дивлюся, бо я не пив.
Я чую, бо вуха промив.
Наш світ я бачу і читаю,
Хоч де-не-де порох присів,
Якого словом вимітаю,
Щоб він гріхом не говорив.
29.09.2009р.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design