Прекрасна і чарівна, фантазія і мрія, всіх тих, кого кохання вабить. Ти символ є любові і суть її в тобі. Від тебе стільки болі і небо у руці. Ти як саме кохання. Червона, як вогонь, жагуча і нестримна, і біла, як хмаринка, ніжна і легка. І кожна твоя квітка — це правило життя, найкращого на світі почуття. Бутон є келихом амброзії, що боги нам віддали. І кожен буде пити, забуваючи про все, на другий план підуть кар’єра, друзі. А потім буде рай, а потім будуть крила. І коли здасться, що душа на небо полетіла, стебло шипасте нам про себе нагадає. І потім можна довго сперечатись, що краще—малесенькі шипи, які по трошки всю любов з’їдають і стільки болі й суму доставляють, а чи один удар, проте у саме серце, тоді прокльони, біль, життя немиле. Дала ти крила, дочекалась зльоту, а потім їх відрізала підступно. І що тоді від тебе ждать, не буде більш амброзії. Чи буде? Невже не можна обійтись без болю? Хоча ні, можна, але це для тебе біль, якщо тобі відрізати стебло. Тепер я розумію, нащо нам богами був відданий оцей нектар.
Мандрівник
