Ніколи я не любила джаз.
Та й за що б я його любила,
Коли, втрачаючи сотні фраз,
Я слухала рок і дивилась мило.
А це – класика ретро. Це звук саксофону,
Чуєш, як лине душа з мікрофону?
Це осінь між пальців, це вічність у крові,
Запах вина ударяє у скроні…
Джаз – це струна, що виходить із ладу,
Сльоза від «Солодкого листопаду»…
Ніколи я не любила джаз…
Коли одягала свій светр не раз,
Коли їла правду чи хнюпила брови,
І осінь між пальців, і вічність у крові,
І золото струн, і рядочки із Гейне,
І п’яні цілунки гіркого глінтвейну,
Старенький, хрипучий і твій контрабас…
Відтоді я полюбила джаз.
Й мурашки по шкірі, і синь паперова,
І осінь між пальців, і вічність у крові,
І осінь між пальців, і вічність у крові…
Відтоді я полюбила джаз.
