У жовтому світлі, що ллється крізь білий папір
дуже класно тобі головою випадати на коліна,
лежати й не могти двох слів зв’язати у повітрі,
бо я є до біса п’яний, хоч зроду я й не пив...
І так лежати, слухаючи шурхіт жовтого піску
під білим Сонцем навіженої Сахари за папером.
І так себе давати колисати повільному теплу,
щоб сни текли, неначе музика у плеєрі...
Отак поставлю цезуру серед потоку часу.
Бо хочеться лежати головою на колінах –
дивитися на небі довгі та повільні фільми,
де завжди буде місце для нас...
