Уходити в гамак межі двох вишень глибоко в селі,
лежати в нім й дивитися меж листя перші зорі.
Відчувати, як тіні хмарин і дерев ідуть по тобі,
не спати, слухати, як сутінки сплітаються надворі...
Рукою пестити обличчя Сонця, сягати обрію думками,
ловити вітер на волосся, озираючись на стіни хати.
Летіти вслід за довгими пташиними шляхами,
в собі наслідувати вічно новий спів їх...
Далеко... так далеко все поміж гілок за межами подвір’я...
я тут, але насправді я за сотні тисяч звідси миль...
Поза тінями, в сутінках, як тінь, сам...
дивлюся вглиб...
