***
[але ж знову
крадеш моє забуття
робиш певним мене
і здоланим]
корали замерзли
шубовснути вікна
щоб ще одним протягом
стало звичніше
годувати з руки горобців
[ну ж бо
візьми меча у руки
здолай мене
якщо зможеш]
ґудзики днів застібають
мою нескінченну сорочку
***
графоманія на підборах
у стразах
відкриває порцелянові двері
входить до мене
[за ніч півсотні віршів]
не шукаю собі індульгенцій
бо усе моє існування
то єдина поема
> ТРЬОКОМИ
усі пішли грати в м’яча
я залишаюсь на кухні
тисну сік помаранчі
намагаюсь не дивитись на кахлі
там зачаїлася ластівка
***
цей тиждень з понеділка
як і сотні інших
що були до нього
[підвіконня прикрасою стало
для фіалок горщечків]
вересень а хочеться снігу
якби він пішов
мені б стало легше
беру цього ранку газету
читаю: "бог спустився з небес:
репортаж з місця події"
***
зваривши свіжого узвару
приносить Андієвська Емма у спальню каву
і пише свіжий вірш:
"весь краєвид на боці кашалот
де пагорбам всі пальці перемито"
а дощ прийшов узяти мито
та відгодовує рослин
цей плин позачергової навали
строкато плямою розбився
об мольберт доби
[від неї бініподів відокремили
та Емма не зважає і все продовжує:
"де ще дощу вже без голів квадрига
вщент наполохана по обрію удруге
на серце краєвид перекує"]
***
хто з нас двох
більш самозакоханий?
[тепер порожніє моя небезпека
до нових почуттів
а десь з віддалених ярусів світу
сиплять віджитий папір дерева]
проте на весні знову заспівають кораблики
і наші матроси помандрують у плин
***
ти запорука болю
у який ніхто не повірить
скажуть що я симулянт
[вдовиця вигулює пуделя
той випорожняється поміж бузків і персиків
залишає сіре кучеряве волосся
на їхніх гілках]
ти китиця черемшини
затиснута у щоденнику
який вів більш ніж рік
[чоловік у тільняшці
під пахву бере пекінеса
і озираючись навкруги
переходить дорогу]
***
почуття
спочатку строкатою стрічкою
повзає поміж людей
на заманку
приходять метелики
крихти гублять у небі
щоб потім
плутати їх із зірками
забуття вже прозоріше
може медуза
чи пляшка з вином
*ПО*;*
почуття до тебе
біле
пухнасте створіння
подібне до Тіцо
з дилогії Олафа Локніта
птах з натуральної шкіри
лягає на чорну сорочку
відтіняє перламутрові ґудзики
він ніби летить
і дивиться в іншобік
від мене
ЕПІГРАФІЧНЕ
ти березень
що приходив на зміну квітню
рясніє дощ
і парасоль
частина одягу
так дивно:
прозорим випадком
вбачати тебе серед інших
[рясніє дощ]
вітаюся очима
[рясніє дощ]
слова
померлі пташенята
які не вилізли з кубельця
***
вбивати словами
чи робити тонкий охайний
надріз
[сукровата густішає]
снігури на снігу
схожі на прапор Японії
щогли знімайте скоріше маски
чим кращі ви за звичних мені горобців?
сідаю у човен
і кожною хвилею ближче
до першого січня
а там
вже нова
арні
то
логіка
***
безвідносні охайні погляди
і губи червоні
зовсім не важко
випускати з кімнати
плавці своїх дотиків
ніжність не заборонена
регламентуються словом
"доцільно"
слово "Так" це монета
яка має безліч сторін
***
ти не кажеш мені
що я
чогось вартий
слова – вже давно камінці
на березі океану
прохолодної підсвідомості
строкатими птахами
випускаю у небо те
чого ти не розумієш
***
цікаво
чи хворіють негри на фашизм?
я шлях від дому
до прозорих альма-матер
підошвою від ніг
креслю смужкою подихів
[озираються вслід:
канарки
калюжі
горобина]
***
офіційності
не вистачає
тому виникають чутки –
заповнюють білі плями
нерівним рельєфом сполук
парти також вкриті написом:
«Люблю»
«Паша лох»
«UNGLFUKER»
***
дивно
наскільки я можу звикати
до того
що чогось немає
і мабуть не буде
мати приносить солодощі
відставляю яєчню у бік
їм пиріг
затиснувши думку
що схильний до цукрового діабету
***
внутрішній досвід
береться в лапки слушним словом
уявляю як хтось у цей час
засмагає на віллі
на яхті п’є сік помаранчі
чи манго
гаразд
беру слухавку
відповідаю як в мене справи
***
замикаються на собі
кола ромби трапеції
дехто раптом
значить щось інше
і вже не такий вагомий
як вчора
шмарки з носа
падають зеленими краплями
між хризантем
дозвіл на моє існування
отриманий
бог відігравши більярд
смажить свинину
дачний сезон
розпочнеться вже скоро
***
листи зі Львова
надходять швидше ніж
із Києва
якого підтримує Москва
своїм мовчанням
краплі дощу
що вкрили лезо меча
рясними кульками
розмови про секс
немовля
загорнуте у білий рушник
обрізаю чорні нитки
з маленьким сіро-білих збірок
а завтра
нова фотосесія
***
як жити тепер
розуміючи що ніколи в житті
не будеш блондином
й не матимеш блакитних очей
пакетик плаває в калюжі
наче човен в маленькому озері
є птахи які співають тільки вночі
але зараз лише сьома вечора
***
конверти втрачають малюнки
листи – вже не небо
у м’яких і аморфних хмарах
вони – море
чуттєве і айвазовське
листя гниє вздовж доріг
дерева на це
вже не зважають
семіти не можуть знайти свою церкву
проте проводять богослужіння
***
подивившись на мене
він скаже:
«О Боже!»
тільки сьогодні
розчіска лягає на зошит
ховається в темряві сумки
беру її в руки в трамваї
розчісуюсь
потім діставши зошит
пишу:
«подивившись на мене
він тихо зітхнув
і опустив довгі вії у низ»
***
лаврові листочки
затиснуті пащею шестилапа
який замруживши очі
цілодобово загорнутий у любов
каштани вкриті осіннім брудом
готуюються прорости у холонучу землю
мандарини вже стиглі
і страх відчути їх кислість
не такий вже ґрунтовний
***
занепокоєність через те
що пахви пітніють
часом можна вловити у когось
дивлячись на його зіниці
незадовго до того як темрява
вкриє усе позасвітлом
можливо що дехто
усе ж таки встигне
розгледіти трішки зів’ялі
троянди у спальні Луїзи Фоке
зіниці тремтять
лапка з перетинкою
м’яко мацає шкло –
там
спираючись на повітря вкотре на ліжко
падає трояндова пелюстка
***
внутрішнє буття
келиха з медом
мабуть таке ж
як і зовнішнє
несвідомо фарбовані губи
їдуть в маршрутці
блистівками
наче фарами
допомагають авто
висвітлювать шлях
розкриваються:
«на жовтневій будь ласка»
обраній меншості
дають якісь зобов’язання
не спитавши у неї –
чи хоче цього
мед цукориться
губи цілуються
обрана меншість дихає
***
інсайт сідає на стільчик
хизується капелюшком з пером
тисячекрила синиця
краде у старої сухарики
однонога лисиця
чаїться у хащах
щоб першому ліпшому
кинути слово:
«Давай!»
***
стилістика подарунків
впізнається першого січня
оминувши салат «Олів’є»
та тарілочку грибів в маринаді
лобкове волосся
тонуло у пиві мовчки
тому його не рятували
замість цього
спираючись на дружнє плече
тримають над вогнищем
німецькі сардельки
на чверті ще однієї ночі
***
моя поверховість
нагадує пляму від кави
на чомусь строкатому
драматургія губної помади
кросівок
цегли
футляра для окулярів
драматургія мого запізнення на тролейбус
драматургія хвилини
яку намагався закріпити голкою
але це не вдавалося –
оксамит залишався порожнім
***
залишки ланчу
змиваються з крану водою –
мухи не зможуть
поласувать ним
серце в обіймах свідомості
змінює колір постійно
через що
час від часу
виносять догану
пробачте
ні в чому не винний
це сонячні бурі
і нав’язаний кимсь гороскоп
