Ні-ні. Насправді – це дуже зворушливо…
Скривавлене сонце займалося саме на ранок.
Один репортер відчеканив у «світських хроніках»,
що цілили двічі у спину, а потім пройшлися ногами…
І справді – стріляти у сонце – до болю зворушливо.
Ніхто ж не помітив,
як ранок, рубіновий згусток відкритої рани,
вповзав напівмертвим холодним полозом
до свіжої, щойно роздертої ями.
«Я трохи відлежуся…»
Ніхто не прийде. Хапаєш повітря губами…
Відстогнеш кривавою навпіл із тілом юшкою –
а потім палатимеш,
небо вливаючи в рани…
