Жало́ба за землею… А причина –
Щорічна осінь. Це вона привчила
Приречено чекати панахид,
Де плакатиме мовчки чи навзрид
Будь-хто з людей - чи жінка, чи мужчина,
Як за царівною, що мертвим сном спочила.
Жало́ба за землею…
Ридаю попри мій природний стид....
Хто б тільки знав, як він мені обрид -
Не менше, ніж «трампліни» під очима.
Від сліз моє обличчя, як личина -
Опухле, некрасиве… Ну і вид…
А я ж красива, щира - не з єхид.
І цілувала би царівну, як причинна…
Жало́ба за землею…
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design