Візерунками на вікнах - сонце
Відгалуженнями - сонця промені
Так потріскали у мене вікна
Так завмерли на сторожі-чатах
І замислені - чи слід пускати?
Чи дозволена сьогодні зустріч?
Варто вартувати - чи не грає
ролі це ніякої насправді?
Мушу я писати - чи не грає
ролі це ніякої насправді?
[ rozmovy.txt ]
1.Коли ти зі мною подібно до блогу
Заходиш читаєш лишаєш коменти
Я хочу узяти серветку вологу
І стерти ці мертві жахливі моменти
2.Та потім ти ніби у чаті в онлайні
І павзи між фразами менші коротші
Розмови уже не такі недоладні
Хвилини цих чатів суттєво дорожчі
3.Нарешті буває ми ніби в офлайні
Зустрілися разом у плоті і крові
Так рідко що наче нарешті востаннє
і навіть повітря солодке-цукрове
А коли ми спимо разом постійно
Перш ніж очі відкрию вчуваю "постій-но"
[струмок-мав-би-текти]
струмок мав би текти
я мав би цілі
незрозумілі вірші мали б сенс
(принаймні)
хай там як
попри всі пояснення
очевидні тільки струмок
і його течія
[що треба небу]
я сам зажував свою рідну плівку.
доріжку, де звисли зіпсуті строфи.
примітно, що сталося так не влітку:
зима - це "достатній час" на хвороби.
неточність - чудова ознака рими,
читання - остання домівка слова.
тому між поетів завжди курили.
(ви мертвий? ніщо, значить, не спасло вас)
польоти на Місяць. на місяць - черга.
ні руху. і тільки на місці цім
чекати, чекати, ти будеш на місяці..
ці місячні карти, і козир - черва,
і хай тобі як, та у цьому часі
прибрати закрилки, підняти шасі,
зірватися з місця, політ - цілими,
на небі до дупи, чи точні рими.
