плівка мовчання порвана
і звисає паралельно до
самого
мовчання
і хай поспіхом вирячу очі на звук
що тікає надто швидко
який не дістати
та втік уже фактично
он ґоризонт і хвилі-звуку топляться у хвилях-вод
хвилястий крик більше не мій
слова - ті ж самі хвильки - втопилися
слова - ті ж самі хвильки - вже вмерли
цей розірваний скотч
гріє тече клеїться у кров
і на моєму лиці
і на дні склянки
цей шотландський скотський затикач знявся
вийняв мій голос
вимкнув мене потому
і за овидом нічого
тільки дещо
те
що не зумів
не спробував
не стало дихання
змовчати
і не стало паперу закувати у полум'ї
виписане
і не стало розуму стерти
колись надиктоване
на секретарку
і не стало секретів - дно вкладене ними
дно води
крізь сарґасові водо-рості
дозволяє діткнути поглядом
чого не слід було чіпати горлянкою
омитий (секрет) зі всіх боків - крім
денного(дно ж бо)
і
нічного(нічий бо)
скарб чекає
твого - мабуть - вуха
шубовсну нараз
і вирину шокований власною безтактністю
нетактовністю і.. так тому і треба..
колічєство пєрєшло в качєство
а страх - у мене
як можна було горлати такого звіра
в порожній(!!!) кімнаті(!?) - чи я не при собі
не при тобі?
не -в- -у- -ув- тямі?
звідтіля ниті за нігті натягнуті туго вигятують
бо на власні спроби не лишилося і страху
і слів
усі склав тут спочивати мовчки не мовивши і погляду
не прошепотівши і напису
закопав їх під сарґасами і полив невидимими сльозами
хай сплять
мене чекають
а не чужих вух уважних
хай не ранять
моєї горлянки
більше не зворушують мого серця.. більше - ні-ні.. міцно обійму тебе..
міцно
обійму
тебе
заховаюся в пісок і проросту на тому боці острова
складеться - почую твій вигук
зловлю
і не дам де-небудь топитися горопашному
хай полежить у теплі
між моєї мови
вкритий сарґасовими спинами
у промінні з-поміж водоростяних гардин
