Я – Змія.
Мій яд - Зміїний.
Мій дім – Земля.
Пил – моя їжа.
Язик мій – шипіння
Де слова липнуть до піднебіння
І тягнуться смужками з вуст.
Кола, кола… кружіння, кружіння
Й сонячний блиск.
Так тепло, так мило в мереживі листя
Ковтати на запах і нюхати щастя,
Так щемно, бентежно, дбайливо
Листя між вітром кружаться,
Лягають на тіло зміїне дотиком крові
Холодних до поту аж рук…
Отруєний ядом криштальний мій друк,
Чергується листям жовтим й червоним
В падінні сіяючих дум…
Бездомний місяць пустився у сум.
Підніму блакить того неба
Місяцю, любий, для тебе.
Сонце викачаю колесом хитким
З-за обрію вранішнього, для тебе,
мій любий, по-зміїному хитро.
Розпорошу те листя, що ще на древі висить,
Приліплю язиком вживлюючи в шкіру
Аби ти побачив малюнок, так вміло
Вишитий щастям зміїний трунок.
Я – Змія, а може царівна.
Мій дім – Земля, а може – фортеця.
Пил – моя їжа, а може – безмежжя.
Язик мій – шипіння, а може бентежжя.
Ні слів не знайдеш, ні пояснень
У трунку царівни, можливо -
краплину убивчого щастя
Відверто Зміїну.
Дай укушу.
