Вогонь догорає і дивиться в очі незмигно.
На з’єднані руки немовби нап'яли ланцюг.
Я зможу тобі розказати,
я вірю, що встигну
від нас голіруч відвести небезпеку оцю…
Прислухайся, як шелестять осокори тривожно.
А голос немов у смолу бурштинову загус.
Послухай мене...
Я не можу, чому я не можу
ні звуку добути
з до болю обвітрених вуст?
Ріка закипіла,
і птаство завмерло довкола.
І знову до битви –
пірнати у чорний потік.
Я списа подам,
і молитиму сонце схололе,
аби цей вогонь наостаннє
прозрінням опік.
