I.
Її шкіра – затертий пергамент,
письмена залишило життя...
Чим активніший твій темперамент,
глибше тим будуть ті письмена.
Її очі – засмучені ріки,
не побачать світанок за грозами,
за істерикою коматозною,
що підживлює злий новий вік.
Її руки – самотня ніжність,
що пірнає ізнов в порожнечу,
забуває навіки цілість,
прагне щастя – знаходить утечу.
Її серце – дірява фляга.
До країв до самих засмічена
непорушно застигла помпа,
не качає в судини благо.
II.
Чи ти знаєш її, чи ти чув її голос,
чи ти їй відповів на усі запитання?
Чи ти взяв її руку й удихнув волосся,
коли в тебе проникло її страждання?
Ти шукай її голос, ти шукай її благо,
ти не спи сто ночей, щоб повірити в неї,
бо вона на всім світі одна alma mater,
бо вона на всім світі тобі панацея...
