Колись зберу всі твої слова,
nonexistent пісні, вірші,
твій голос з подякою
і прокльонами,
весь твій шепіт,
всю твою
застуджених видихів
хрипляву
асмо-бронхіальну мелодію
в одну велику архівну симфонію -
i якби ще досі існував фонограф,
обов´язково б проколола
на твоєму язичку
дзюрочки (no modern piercing!),
щоб звучав безперестанно -
а я, така безсоромниця,
егоїстка така, всім би казала:
"Ось, погляньте, яка в нас гармонія -
це щастя,
сімейне щастя, яке не горить
і яке не можна
запхати в гармоніку!"
