плівка мовчання порвана
і звисає паралельно до
самого
мовчання
і хай поспіхом вирячу очі на звук
що тікає надто швидко
який не дістати
та втік уже фактично
он ґоризонт і хвилі-звуку топляться у хвилях-вод
хвилястий крик більше не мій
слова - ті ж самі хвильки - втопилися
слова - ті ж самі хвильки - вже вмерли
цей розірваний скотч
гріє тече клеїться у кров
і на моєму лиці
і на дні склянки
цей шотландський скотський затикач знявся
вийняв мій голос
вимкнув мене потому
і за овидом нічого
тільки дещо
те
що не зумів
не спробував
не стало дихання
змовчати
і не стало паперу закувати у полум'ї
виписане
і не стало розуму стерти
колись надиктоване
на секретарку
і не стало секретів - дно вкладене ними
дно води
крізь сарґасові водо-рості
дозволяє діткнути поглядом
чого не слід було чіпати горлянкою
омитий (секрет) зі всіх боків - крім
денного(дно ж бо)
і
нічного(нічий бо)
скарб чекає
твого - мабуть - вуха
шубовсну нараз
і вирину шокований власною безтактністю
нетактовністю і.. так тому і треба..
колічєство пєрєшло в качєство
а страх - у мене
як можна було горлати такого звіра
в порожній(!!!) кімнаті(!?) - чи я не при собі
не при тобі?
не -в- -у- -ув- тямі?
звідтіля ниті за нігті натягнуті туго вигятують
бо на власні спроби не лишилося і страху
і слів
усі склав тут спочивати мовчки не мовивши і погляду
не прошепотівши і напису
закопав їх під сарґасами і полив невидимими сльозами
хай сплять
мене чекають
а не чужих вух уважних
хай не ранять
моєї горлянки
більше не зворушують мого серця.. більше - ні-ні.. міцно обійму тебе..
міцно
обійму
тебе
заховаюся в пісок і проросту на тому боці острова
складеться - почую твій вигук
зловлю
і не дам де-небудь топитися горопашному
хай полежить у теплі
між моєї мови
вкритий сарґасовими спинами
у промінні з-поміж водоростяних гардин
от нехай тільки заросте
плівка мовчання порвана
---
[ліки від серця (із dot без com)]
як ліки від серця
як муки візьмуть і від тебе
відірвуть частинку
і підуть собі гівнюки
лікуймо усе це
на серце немає потреби
піде на часинку
не бачене зовсім ніким.
і що б не казали
тобі - не повіриш: це брехні!
коліно на груди
і кола пускай по воді.
бо серце ту зайве
місця недосяжні - бо верхні
такі вони люди
така вже у них поведі-
нка. це уже значить
у тебе зашиють заклеють
малий актюатор
сердечний чудовий насос.
ти соняний зайчик
присипаний ґрунтом-землею
це трошки театр:
це там де ще так довго на s.o.s?
---
[як холонуть слова]
,
я ще не дописав до крапки-коми
і слово на столі не охололо -
і борешся коли б не обпалило:
щокою доторкнути чи щоками -
і сльози навертаються на очі:
потому буде сміх (лише на сором)..
тепер (коли усе зробилось сірим)
ламає колір всі стовпи несучі
і шашіль точить нафталін у шафі -
надворі тепло (що аж зводить зуби!)
у хаті зимно шеф (у нашій шіфі)
і шия перегнулася у зобі
(а ми тут - "маринади" під шафе)
і кома та крапка такі негнучкі-нелозові;,
.
---
[баси]
поруч за вікнами сльота і мислячі автобуси
вічних мерзот мерзлоти ходять вулицями.
і чоловік не те, щоби кому сподобався:
в кожному рої ролі визначені вуликами.
стрічка закрутиться і очі в тебе закотяться.
якось довкола решти маєш носа не дерти. ти
хочеш випити і доречна відкрита Хортиця,
знаючи, що на дні нема твого lost identity
хутро старіє і в тебе усюди залисини.
і утікати назад (відколи ти розганяєшся):
правила власні, що завжди були залізними,
ну і постава - з крекотом розгинаєшся.
не голіруч, але тіло таки поголене.
ще не полисів, а совість уже замучила.
нюрца у річку гімна, де і так по горло ми:
топиш своє му-му і кричиш "За Мурчика!"
стільки довкіл падлюк? а спиняєшся - перед дзеркалом.
стільки дощів? а ґрунти ще і досі висохлі.
вулиці сповнені басів. і даблдекерів.
вилиці наче вулики.
справа, виходить, у вишколі..
---
[знак життя]
століттями те саме сміття
і як тут жити чи може вмерти
?
і знак питання (чи знак життя?)
твою означує ролю - жертви
і сіль замоченої землі
(де води й навіть земля солена)
де знак питання мов та антена
шукає телеканалу слів
де клен опав мовби власний лист
(а власне листя його не впало..)
де він палає горить опалом
де він викидує власний блиск
і де тут вибір у цім раю
у наших вулицях? ми - усюди
і сам на себе подай до суду
тоді дізнаєшся ху а ю
нарешті викинутись надвір?
рубати наче вікно в Европу
повітря? тільки такого робу
проходи мають вузенький ствір.
тому на вулиці номери
на них позначки колись затерті
і як тут жити чи може вмерти?
і хоч кого тут не набери
однак тут кожен немов антена
(століттями те саме сміття)
і знак питання (чи знак життя?)
і кров сол-она.
і кров сол-ена.
---
[самопідпали]
торішні вишні і запалені бензинові фонтани
вогні над скибками над сходами порядок
і затуманені на вулицях банкноти
очей людей котрі самотні але поруч
і тут на знаках знаки оклику і сам я
неначе гаком-гак як знак як знак питання
хай посвітлішало довкола - це не важить
коли зі всіх доступних ком лише двокрапка
тире і ще щось про яке і не згадаєш
допоки час не надійде допоки очі
не звикнуть бачити у темряві а світло
не стане так тобі небажаним, жахливим
що навіть сон про нього вже буде кошмаром
і заворожено заливши самописця
своїм бажанням підійматися у хмарність
самотортурами на кшталт самоконтролю
самообманами як пошук екзистенцій
чи саможахами борідками кривими
жмутом волосся що неприбрано зігнувся
на тім'ї-тілі-так-то-треба-теліпався
коли нечесаний і страх покрити очі
рудою гривою коли чуприна чорна
і перестати запливати за кордони
і за коріння не хапатися зубами
дарма чи корені чи корки чи лиш кірка
самотортури самопали самоскиди
і крок і крок і крок іккроккякий лишився
----
Вийшло так однорідно, що не варто, як на мене, "тулити" поодинці щокілька днів. Співчуваю тому, хто здійснить подвиг над собою, подолавши всі тексти. Однак, зі свого боку виправдовуюсь тим, що не зі злого, а із доброго і частково еґоїстичного наміру(аби все - поруч -1 і через лінь, небажання слідкувати за тим, що запостив і за кожним твором зокрема - 2) чиню так.
