Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46738
Рецензій: 91122

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Переклад

5 віршів Джона Апдайка

© Андрій Деревенко, 07-09-2009
вірші Джона Апдайка
і мої спроби перекласти їх українською

В дорозі

Ці покірні спуски коридорами аеропорту підтюпцем
під хрумання пончиків Dunkin' Donuts,
ці готельні номери, де телевізійний пульт
чекає біля ліжка, як пістолет самогубця,
ці години в повітрі між білими сорочками,
чиї власники куняють-читають порядні товсті трилери,
ці сніданкові буфети у прерійному Marriotts -
такі транзитні місцини стають дорожчими за рідний дім.

Триколісний велик в коридорі, поцілунок жінки похапцем,
крапання крану і непідстрижений моріжок - це життя?
Ні, vita квітне в дорозі, у лаптопі,
чий шовковистий екран дрижить, наче люстерко чорної королеви,
у начищеному мешті, що виказує намір вбивці,
і в самотній місії, вибоїстому ковзанні
донизу крізь покривало хмар до одинокої злітної смуги,
в кінці якої чоловік на зразок вас стереже Ґрааля.

On the Road

Those dutiful dogtrots down airport corridors
while gnawing at a Dunkin' Donuts cruller,
those hotel rooms where the TV remote
waits by the bed like a suicide pistol,
those hours in the air amid white shirts
whose wearers sleep-read through thick staid thrillers,
those breakfast buffets in prairie Marriotts—
such venues of transit grow dearer than home.

The tricycle in the hall, the wife's hasty kiss,
the dripping faucet and uncut lawn—this is life?
No, vita thrives via the road, in the laptop
whose silky screen shimmers like a dark queen's mirror,
in the polished shoe that signifies killer intent,
and in the solitary mission, a bumpy glide
down through the cloud cover to a single runway
at whose end a man just like you guards the Grail.

***

Втрачена досконалість

Іще однією прикрістю у смерті є
втрата твоїх власних чарів,
які ти творив і просував ціле життя,
вигадки, дотепи, натяки
тільки для близьких, улюблених,
що туляться до сцени, їхні м'які лиця біліють
у вогнях рампи, їхній сміх на межі сліз,
їхні сльози легко прийняв би за діамантові сережки,
їхні теплі вдохи-видихи синхронні до твого серцебиття,
їхні реакції - близнюки твоїх вистав.
Телефонні жарти. Спогади,
що у папці напохваті. Гра загалом.
Хто б це повторив? Отож-бо: жоден;
імітатори - це вам не нащадки.

Perfection Wasted

And another regrettable thing about death
is the ceasing of your own brand of magic,
which took a whole life to develop and market --
the quips, the witticisms, the slant
adjusted to a few, those loved ones nearest
the lip of the stage, their soft faces blanched
in the footlight glow, their laughter close to tears,
their tears confused with their diamond earrings,
their warm pooled breath in and out with your heartbeat,
their response and your performance twinned.
The jokes over the phone. The memories
packed in the rapid-access file. The whole act.
Who will do it again? That's it: no one;
imitators and descendants aren't the same.

***

Прощання із дуже маленькими дітьми

Вони більше не будуть такими. Їх слова,
такі милі, трішки неточні, згодом виправлять.
Їхні очі стануть скептичнішими, надійніше
під'єднаються до марноти дзижчання
телебачення, абетки, вуличних розмов,
культура затуманить чисту блакить їхніх поглядів.
Це змушує тебе нарешті оцінити
цих нудних тіток та сусідів (ці їхні запахи
літнього поту і цигарок, їх обличчя,
наче кавалки неба поміж тінистого листя),
які знають вас від початку, відколи ви були нулем,
кукали вам свої дурнички, коли ви ще й не вміли нудитися
чи розрізняти імена, навіть своє власне, чи як
цей світ, прекрасний своїми привітами, так-чи-так - попрощається.

Saying Goodbye to Very Young Children

They will not be the same next time. The sayings
so cute, just slightly off, will be corrected.
Their eyes will be more skeptical, plugged in
the more securely to the worldly buzz
of television, alphabet, and street talk,
culture polluting their gazes' pure blue.
It makes you see at last the value of
those boring aunts and neighbors (their smells
of summer sweat and cigarettes, their faces
like shapes of sky between shade-giving leaves)
who knew you from the start, when you were zero,
cooing their nothings before you could be bored
or knew a name, not even your own, or how
this world brave with hellos turns all goodbye.

***

Смерть собаки

Її, мабуть, хтось непомітно копнув або зачепила машина.
Надто молода, щоб забагато знати, вона щойно починала вчитися
Використовувати газети, розістлані кухонною підлогою
І отримувати за перемогу, мочачись на них, слова "Добра собака!
Добра собака!"

Ми думали, що її ледь помітна хворобливість була реакцією на прививку.
Розтин показав розрив у печінці.
Ми дражнили її іграми, а кров заповнювала її шкіру
і серце привчалося спочивати довіку.

Понеділкового ранку, поки ти погодуєш галасливих дітей
І виправиш до школи, вона повзає під ліжком наймолодшого.
Коли знайшли, вона, покручена, ледь пересувалась, та ще жила.
В авто до ветеринара на моїх колінах, ще спробувала

Вкусити мене за руку і здохла. Я гладив тепле хутро,
А моя жінка зі сльозами наказовим тоном кричала в телефон.
Була оточена любов'ю, що мала би підтримати її,
Натомість схлипнула і зникла у своєму заціпенінні.

Вже вдома ми побачили, що вночі вона сама,
Майже розриваючись, терпіла сором
Діареї, який, проповзши підлогою
До газети, залишила там без потреби. Добра собака.

Dog's Death

She must have been kicked unseen or brushed by a car.
Too young to know much, she was beginning to learn
To use the newspapers spread on the kitchen floor
And to win, wetting there, the words, "Good dog!
Good dog!"

We thought her shy malaise was a shot reaction.
The autopsy disclosed a rupture in her liver.
As we teased her with play, blood was filling her skin
And her heart was learning to lie down forever.

Monday morning, as the children were noisily fed
And sent to school, she crawled beneath the youngest's bed.
We found her twisted and limp but still alive.
In the car to the vet's, on my lap, she tried

To bite my hand and died. I stroked her warm fur
And my wife called in a voice imperious with tears.
Though surrounded by love that would have upheld her,
Nevertheless she sank and, stiffening, disappeared.

Back home, we found that in the night her frame,
Drawing near to dissolution, had endured the shame
Of diarrhoea and had dragged across the floor
To a newspaper carelessly left there. Good dog.

***

Смерть иншої собаки

За час, поки стара добра сучка помирала, її спИна
спустилася аж до хребта, який вигнувся, щоб тамувати біль,
висохли нирки, морда стала білою. Тоді я спокійно
узяв рискаля і рушив копати могилу для неї у бір,

оскільки усе було ясно. Вона прийшла, я цього не бачив,
я цього не очікував. Хай там як, тоді дітей не було в домі,
в рідкісному від'їзді, а змалку стерилізованій собачій
натурі жодні нелюдські слова любові були невідомі.

Вона змусила свої старі ноги бігти, зігнутий хвіст злітати.
Ми відшукали потрібне місце, де сосни і поле стрічались.
Сонце гріло їй хутро, поки дрімала, а я не впускав лопати;
Я витинав їй безпечний притулок, а вона мене захищала.

Довгою ручкою держака шуфлі я виміряв її довжину;
вона зраділа розвазі, (дмухнула), здійнятій з землі куряві
Потім, уже вдома вона виглядала на надзвичайно живу,
мовчала лиш, як їла. За пару днів ми дзвонили вет-лікареві.

Вони були старими друзями. Вона підняла лапу, а він
увів фіолетову рідину. Собака зомліла на траву хутко;
ми дивилися на те, як вона дихала спершу швидко, повіль-
но і стихла. А в тачці до ями блищало її тепле хутро.

Another Dog’s Death

For days the good old bitch had been dying, her back
pinched down to the spine and arched to ease the pain,
her kidneys dry, her muzzle white. At last
I took a shovel into the woods and dug her grave

in preparation for the certain. She came along,
which I had not expected. Still, the children gone,
such expeditions were rare, and the dog,
spayed early, knew no nonhuman word for love.

She made her stiff legs trot and let her bent tail wag.
We found a spot we liked, where the pines met the field.
The sun warmed her fur as she dozed and I dug;
I carved her a safe place while she protected me.

I measured her length with the shovel’s long handle;
she perked in amusement, and sniffed the heaped-up earth.
Back down at the house, she seemed friskier,
but gagged, eating. We called the vet a few days later.

They were old friends. She held up a paw, and he
injected a violet fluid. She swooned on the lawn;
we watched her breathing quickly slow and cease.
In a wheelbarrow up to the hole, her warm fur shone.

09 липень 2009(останні зміни)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Silverwolf, 08-09-2009

Подяка за знайомство...

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Микола Цибенко, 07-09-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.34539914131165 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …