Ти пірнаєш до дна тільки думка одна
дивний стан ланцюга випадковості
і п'янка від вина і самотня луна
аж до сказу туги й невагомості
поруч липи цвітуть і чужа каламуть
а меди не розлили вже пряними
і ламається суть відтинають несуть
і розтерзані гинуть за гнаними
а ти поруч підеш у дорогу без меж
що обрусами стелиться вишніми
не питатимеш теж про серця без пожеж
по закону і персту Всевишньому
тихий пломінь душі не гаси не спіши
бо питання вмиратимуть знакові
і думки не вірші відчеканять мерщій
бо тепер ми усі одинакові
