Визирає крізь вітраж,
Дивлячись удалину.
І це все йому наче міраж
Утворює туману пелену…
Похилі пагорби, порослі скелі
Крізь туман видніються зелені…
Вранішній промінець,
Ледве крізь вітраж просунувши свій кінець,
Виблискує тьмяно на гобелені,
Опускаючи порошинки на столи дебелі…
І нічого не порушує сонну тишу,
Бо ж сон не пустить навіть мишу,
Пробігти замком мовчазним і тихим…
І тільки той, чия душа,
Музикою зачеплена,
Стоїть і споглядає це…
Але сонце здіймається вище ще і ще…
