сіном і м’ятою пахли оті канікули.
сонце, вино з кульбабок, – усе за Бредбері.
трохи фантазій.
ранок почався ввечері…
осінь? нікОли… а потім зненацька нІколи
дихати стало. горді? ага…
знівечені.
травами-росами жовтим гасали скутером
посмішки цифрами клали свої на камеру.
може, заплутались?
може, занадто гамірно…
знали себе такими – крилато-розкутими.
просто у пекло
вели нас хороші наміри.
плями цілунків, задавнені, як інфекція
в сутінках душ
розповзалися метастазами.
літо сміялося.
кимось комусь несказане…
хто не зі мною поряд? і, врешті, де це я?
в інших долонях долі складалися пазлами.
не озираючись, – стало важкого гонору
зникнути. обрій туманами чорно-білими
різали всоте. в тисячне.
скупо відміряли.
крові забракло,
і не відбутись донором.
сіном і м’ятою пахло прощання з мріями.
