І не вітер тому причина,
Бо не вітряна, не причинна,
Не дзигльована пані – чинна,
аж очіпок натер чоло…
не бувала ніде в бувальцях,
вишивала любов на п’яльцях,
уколола, холєра, пальця…
Крівця крапає…
Спить село…
Засинай, де Синай, кобіто,
Най не будуть тобі боліти
Ті - як нитка червона – діти,
Господарка, город, межа
Ця ( то класика жанру ) груша,
чи шипіння качині – «мушу»,
Що зсередини душать душу,
Розпанахують без ножа.
Осеніє, мугиче мжичка,
Рік за роком стікає личко,
Ярмаркова любов – марничка,
А мужича рука – важка.
Невигойне – гай-гай – безсоння
Мокро-чорне, як в жовтні сонях,
І шумує у стерплих скронях
Амаретто із буряка…
