А ми відверті дуже. І чужі.
Плететься час у душному плацкарті.
Розмови різні, і гроша не варті,
як вийшла заміж і як ти служив.
Я слухаю і думаю своє,
погоджуюсь, киваю головою…
Які ми схожі, красеню, з тобою –
розказуєм – і серце відтає.
Я теж якісь пригадую дива
із юності. Розказую яскраво.
І сміємось, і разом п’ємо каву
чи колу, чи вино… Слова… Слова...
Та ми чужі. У тому дивна суть
відвертості і легкості в усьому.
Повзе вагон. Задуха. Літо. Втома.
І станції. І ми. Чужі. Мабуть.
