Ти любиш сни, що вранці не проходять,
А осадом лягають десь у морок.
І вчиш іврит та ідиш ще відтоді,
Як вперше танцювала під «Сім-сорок»…
Ти любиш суші й віденські цукерки,
Й історію персидського народу…
Читали замість казки «Табакерка»
Тобі в дитинстві твір «Чотири броди»…
Ти мариш Сходом, фізикою й щастям,
І Фройд нервово б гриз свою сигару…
Ти слухаєш не рок, ти в іншій касті,
Для тебе не писали мемуари.
А він простий, як правда, чи, як пісня.
Він голиться щоранку гострим словом,
Цитує Муракамі замість кисню,
Сторінку розгорнувши випадково…
Він в експедиціях топтав вершини
І слухає німецьких музикантів.
Та гріє руки чаєм із шипшини,
Читаючи книжки про окупантів.
Він п’є «мартіні» виключно на свято,
Смакуючи слова твої ковтками…
І бачить сни, що варто б записати
В передчутті вагомості, як камінь.
Ви не заміните мені один однОго…
І ваші сни переплетуться в спальні.
У тебе щастя є, але для нього…
А в нього – ти. й цього йому достатньо.
