Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2465
Творів: 44251
Рецензій: 86410

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія історія хвороби

я, якої не було

© Ніка Новікова, 31-08-2009
[поранкова сірість]

           була у нас тут одна минулого літа
           босою  танцювала, співала молитви
           сірій брудній підлозі ЖеДе вокзалу.
           (із залу чується кашель, сміх
           і вітер)
           а потім її не стало.



Коли мій кращий янгол, воїн світла,
практично праве крило Небесного Генерала
сказав, що хоче стати людиною,
зустріти жінку, ростити сина і
можливо доньку, а краще двійню,
назавжди забути небесні війни
за абстракцію правди, пропащі душі,
хоче пити саке, хоче їсти суші,
і жалітися пастору, гуру, ребе,
хоче взнати ну як воно: жити для себе,
і на дотик пристрасть, і на запах море,
і на присмак лящика (так і говорить!),
вдень вірити в гроші, на Пасху – в Бога,
переживати, наприклад, тільки за ноги,
натерті неношеними черевиками,
хоче бути звичайним таким чоловіком,
що помучиться трохи, і  помирає,
потрапляючи, зрештою, все ж до раю…
…а не янголом, воїном світла,
практично правим крилом Небесного Генерала,
такою от птахою, вкритою золотою цвіллю…

Я змовчала,
Бо ще не настільки собі довіряла
Щоб зізнатись
у божевіллі.

І я кладу йому теплу руку на біле міцне плече.
Питаю, звертаючись швидше до себе: Хто ти?
Дурна субособистість, кволий торішній щем?
Чи серед янголів теж
трапляються
ідіоти?..

[Стукнуло. На балконі, кажу. Зірвала одна із банок.
Напевно, томат… Мовчить. Звісно.
Ну що б відповів янгол?
І який, зрештою, янгол?
Ну, який, я питаю, янгол?!!
Так…
швидше
перші ознаки
гострої шизофренії.

На кухні згорів чайник, смердить горілим. Сіро, мов вечір.
В раю напевно вічна весна і  вічний напевно ранок…
А в мене тепер – серпень. І нервово здригаються плечі.
І чайника от, нема… І занадто рано сутеніє…]

[обідня спека]

Послухай, кажу, розумієш, - він розуміє, - ну, по-перше,
Люди – страшенне лайно,
Просто бляді, якщо дозволиш.
Обираємо собі заповіді без гріхів, які не замолиш,
Обираємо кожен таких богів, щоб місця в раю подешевше.

По-друге, ми брешемо.
Часто.
Майже постійно.
Навіть собі.
Виправдовуючи купу збочень, наприклад, хронічним нерозумінням,
важким дитинством, репом/драпом/храпом, зоряними війнами,
хріновою манкою в дитсадку… [ні, не тим, що ти просто дебіл,
а тим, що тато були зачинали тебе п*яні не в дупель, а в дупу,
а ти ж хороший, та от не люблять тебе такого хорошого! суки…]
…відсутністю щирості/грошей/пива, хороших баб і конкретних меж,
тому ми ненавидимо всіх інших (всіх – це, в принципі, дійсно всіх).
Позаочі, само собою.
Ну, і в очі звичайно теж.
[...гарних, за те що гарні,
сонних, за те, що сонні…]

і коли сідаєш на землю, і ділиш всіх на добрих і злих,
до хороших вдається віднести тільки біле лице з ікони.

[Німіють руки, нервую, збиваюсь.
Згадую: треба зробити чаю]


Якщо ж усе склалось відносно добре,
За вікном не розриваються бомби,
І ноги у тебе, і руки цілі,
Лиш білі крила злегка у цвілі,
Ти маєш батьків і вищу освіту,
Читаєш взимку, мандруєш літом,
Збираєш і сушиш собі цикорій,
Їздиш в гурзуфські там санаторії,
Любиш усіх (без виключень й збочень),
Всі тебе теж люблять, аж хочуть

…тоді за склянкою
віскі у спальні,
знаходиш
в собі
проблеми
ментальні,
закінчуєш у лікарні.

[У горлі пересохло. Іду на кухню за соком.
Взяти дві склянки... Дві склянки? Стоп.
Ну, який іще янгол? Швидше квиток у!..
Видих. Іду за соком.

Вертаюсь,
сидить у глибокому кріслі,
Поцвілені крила на килим звисли,
Дивиться пильно.
Кудись крізь мене.
Очі його дивовижно зелені…
Одразу і не помітила.]

[сутінки]

По-третє, знаєш, мій кращий янголе,
(Чи як там запишуть в мою мед.карту)
Бути людиною – дуже соромно,
Й точно – не варто.

***
А, по четверте, кажу, не дивлячись в сторону крісла,
Інколи може здатись, що стало занадто тісно
Серед вічного тління цього смердючого світу,
Який насправді прекрасний, та що ти можеш змінити
В своїй коматозній свідомості, літері в точці нуль.
Коли і на менші дурниці тобі неставало куль,
Коли і без неврастенії нерви твої оголені,
Коли із усіх можливих фіналів свого сценарію,
До того, як перший сніг твій безнадійно постаріє
Ти просто взяла і втратила
Свою найкращу голову.

І, по-п'яте. [Темна кімната. Боюся ввімкнути лампу.
Тільки чую, як він дихає. І із крана у ванній крапає.]
Розумієш, небо колись тобі здасться занадто синім,
(уявіть, і це я –  ЙОМУ!..)
Ну, таким, яким усе життя ти хотів його побачити.
Цей момент для тебе буде навіть дуже багато значити,
(заплющую очі, і уявляю синє, своє синє…)
І довкола усе зблякне, і довкола усе зблідне,
Бо тоді ти нарешті опинишся десь за вдих до свого світла!..
Та насправді, єдине, що зміниться –
Стане довшою твоя тінь.

[жовтий місяць]

місяць такий великий… здається, повня. здається, досить.
розтираю пульсуючі скроні. в кімнаті холодно. ось…осінь.
так… встати, тоді фіранки… ввімкнути світло, випити кави…
хтось торкається до руки… білий дотик обпікає…
і здається, я божеволію, тільки це мене не лякає.

[бо насправді нічого немає
його немає, мене немає]


Він дивиться в очі, я мружусь сліпо,
в кімнаті стає невимовно світло,
я хочу додати якесь по-шосте,
та ніч затискає хронічним спазмом.
І я ридаю і б'ю повітря
Бо все мені до дурного ясно,
Бо все дитинно мені просто,
Бо вже давно до смішного пізно,
Бо ну яке вже по-шосте, в біса!?
Який цинізм, і який сарказм, і.. !?

[темрява]

…думаю: дуже дивні у Генерала бувають жарти,
І лишається тільки піддатись долі в наступній партії
здавши табельну зброю і табельну душу уже на старті,
якщо у тебе, такої зовсім далекої всьому вічному
псевдоєврейки без клепки, випускниці педагогічного,
навіки дурної баби двадцяти з невеличким -річної,
уся боротьба в якій між її добром і всесильним злом
зводиться тільки до того, чи був він усе-таки козлом,
або:
варто їй – молодійперспективній – повертатися в село,
чи робота офіціантки допоможе компенсувати
бабцю із дідом,
покуття із хлібом,
сірі хрестики коло хати… ?

…якщо у тебе,
на фоні неба такої маленької і убогої,
що б ти зрештою не зробила,
що б ти зрештою не сказала,
мовчки просить допомоги
твій кращий янгол, твоя хвороба,
надія на те, що потім все буде
ну, потім… буде…і тільки добре..
твій кращий янгол…
крихкий і чистий,
він…неначе розбите скло…
праве
поламане крило

твоє і
Небесного
Генерала…

[світанок]

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

sleepers - under bed, sweety - dreams instead.

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Андрій Деревенко, 07-09-2009

Просто неймовірне" баймі"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Тактреба, 31-08-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.6123719215393 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …
Огляд роману «Тіні наших побачень» Івана Байдака
Українського читача ХХІ століття непросто здивувати: книжку можна знайти на будь-який смак. Та літературної …