Ти повнолітня. Сонце, ти доросла!
Ти розквітала, ніби біла мальва…
Згадай підводу, сутінки, колгоспи –
Ти нігті там не раз собі ламала.
Ти там колінка дряпала й долоні,
Ти там з калини міряла намисто.
Побувши раз в ворожому полоні
Дітей-сусідів, воювала чисто.
Ти виростала в строгих покараннях,
Тебе за огріх ставили в куточок.
І на колінах – втомлена й старанна –
Стерпіла найми гамівних сорочок.
Та навіть в горі, навіть у недолі
Ти, розпустивши чорні й довгі коси,
Співала про свободу серед поля,
Змиваючи свавілля з ніжок босих.
Були і школи, й табір, і негоди,
Були й вечірні збуджені сонати.
Ти – дівчинка з прадавнього народу –
Не згодилась, не вставши, засинати.
І що б не сіяли, і що б не жали згодом,
Коли весна в душі, ніщо нетлінне.
Живи і бережи первинну вроду!
Ти повнолітня стала, Україно.
