Вчорашня пристрасть в білих простирадлах
Лежить зім’ята, зібгана на край;
Своє тепло ховає безпорадно,
Себе ледь гріє спомином зітхань.
Іще вночі сама вогнем спікала:
Скипала кров і вибухала вмить…
Під ранок ліжко інеєм припало,
Сховалась від очей розпусна хіть.
А пристрасть загорнулась в білий прапор,
Лежить під ним самотня і німа –
Їй прохолода дошкуля проклята,
Коли двох серць закоханих нема.
