Їду в осінь…Краса невидана!..
Між доріг, що біжать навскіс,
Гарбузи, мов сонця, розкидані,
І обабками пахне ліс…
Я – травнева.У травах купана,
Бо народжена навесні .
В мене доля своя – не куплена,
Але ж осінь співа в мені…
Я щаслива, як небо міниться,
Стиглим вереснем повен сад,
І радію, коли зустрінеться
З жовтнем сонячним листопад…
Восени мені легко дишеться,
А іще настає той час,
Коли вірші ночами пишуться
Про дощі, про весну і нас.
* * *
Зі мною тихо погляд Ваш говорить…
Боюсь себе і сплеску почуттів…
Ви чимось схожі на бентежне море,
На журавля, що ще не відлетів.
Даруйте, що я Вас отак спинила…
В тім винна осінь – особлива мить…
Буває, що в собі тримать несила
Того, про що не треба говорить…
* * *
Звучить надривисто сюїта
Між небом, серпнем і зелом.
Під згук серпа вмирає літо,
Вмирає літо за селом…
А роси – надпрозоро-чисті,
Деревам прагнеться увись,
І павучок завис у листі, -
Передбачає добру вість.
