Скажу тобі: «Мій мачо…» Буде осінь
І будуть потяги і протяги, й застуди…
Ти не жалітимеш себе, щасливий досі
Від поглядів жінок і стосів блуду…
Я готуватиму тобі японські страви,
Ти віскі попиватимеш поважно.
Під солод болю, грим і крики «браво!»
Ти будеш мачо – сильний, легковажний…
Ти повертатимешся пізно, як востаннє…
Парфумний запах білої сорочки
Вриватиметься вітром в нашу спальню,
А я сидітиму й куритиму порочно.
А вранці ти, неголений і свіжий,
Мене колючим збудиш поцілунком.
Таксі й новини, клаптики престижу,
Репортажі найвищого ґатунку.
Я вибиратиму краватку – стиль і модність –
Тобі. Єдиному. На пам'ять і відозву…
А вранці вщент скуйовджену, як гордість,
Знайду її під ліжком. На підлозі.
Мій хлопчику, покинь мене, осінню,
Довірливу й сп’янілу від кохання!
Ти ж, як завжди, летітимеш спокійно,
Лишаючи усмішку на прощання.
Я йтиму вдаль від гонору і бруду,
Твою харизму згадуючи кволо…
Пробач. На жаль. І протяги, й застуди…
І жовте листя стриманого болю.
Твої прихильниці мені повернуть здачу –
Тебе, привабливого – посмішку та силу.
Скажу тобі: «мій мачо», о мій мачо,
Ти знаєш, жаль, та я тебе любила.
Ти сядеш на диванчик в шкірі й блиску,
До мене близько ноги твої босі,
І тіло, й погляд… Ти потягнеш віскі…
