Це так символічно - в шурхоті потяга творити вірш.
Пиво ковзнуло між спраглі чоловічої ласки клітинки.
Поруч троє
осучаснених,
оцивілізованих,
обезличених,
увіткнутих у мобілки й ноути,
зі своїми бідами й печалями,
де нема місця на мене.
Потяг Київ-Львів.
Ти знаєш, Сонце, вони схожі на нас!
Так само страждають,
п'ють пиво
і давляться їдким смутком ночей.
Їм так само бракне глузду
закинути свій біль
у порожню пляшку з-під пива,
наговорити туди купу ласкавих слів і забути..
Забути про усе на світі,
крім плину своєї печалі
золотою рікою Хроносу.
Човник черкне туге тло ріки,
уявний вітер лизне чоло і..
Ти повернешся..
Додому...
