Так дощика ждуть у спеку,
Як ти мене, люба, ждеш.
Я знаю, ти десь далеко -
За обрієм синіх меж.
Ти в ліжко ідеш і молиш,
Аби я наснився знов.
І кожне ти слово ловиш
Солодких моїх промов.
У снах ти мовчиш, безжурна,
І серце там не болить.
Рослина п'янка, пурпурна
Дарує кохання мить.
Ти бачиш цю квітку-мрію,
Вона ж - у руці моїй.
Красу донести зумію
До храму святих надїй.
Знайду я свою дорогу -
Пройшовши багато днів,
Дістанусь-таки порогу
Твоїх нескінченних снів.
То буде не сон - реальність,
І дощик намочить нас.
А далі - життя безхмарність,
І щастя зупинить час.
