Моєму серцю досить твого тіла,
Твоїй свободі досить моїх крилець
Із вуст моїх до неба вже злетіло
Все приспане з твоїх душевних вилиць.
В тобі – ілюзії щоденної рутини
Ти – як роса, що прибуває в вінця.
Розмивши горизонт своїм відходом,
Ти, ніби хвиля, вічно навздогінці.
Сказав я, що співаєш ти у вітрі,
Неначе сосни, мов самотні щогли.
Ти, як вони, висока й мовчазлива,
Як подорож, приносиш біль тривоги…
Гостинна, ніби шлях старий і збитий.
В тобі – луна і голос ностальгії.
Проснувся я, а часом емігрують
Птахи, що сплять в душі твоїй на віях
_________________________________
Para mi corazón basta tu pecho,
para tu libertad bastan mis alas.
Desde mi boca llegará hasta el cielo
lo que estaba dormido sobre tu alma.
Es en ti la ilusión de cada día.
Llegas corno el rocío a las corolas.
Socavas el horizonte con tu ausencia.
Eternamente en fuga como la ola.
He dicho que cantabas en el viento
como los pinos y como los mástiles.
Como ellos eres alta y taciturna.
Y entristeces de pronto, como un viaje.
Acogedora como un viejo camino.
Te pueblan ecos y voces nostálgicas.
Yo desperté y a veces emigran y huyen
pájaros que dormían en tu alma.
